ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

від 19 грудня 2007 року

Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого — Яреми А. Г., суддів: Левченка Є. Ф., Лихути Л. М., Охрімчук Л. І., Сеніна Ю. Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до Особи 2, третя особа — Михайлівська сільська рада Гайсинського району про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, встановила:

У липні 2005 року Особа 1 звернулась у суд із позовом до Особи 2, третя особа Михайлівська сільська рада Гайсинського району, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, посилаючись на те, що до 1990 року проживала в Російській Федерації, а повернувшись до с. Михайлівка Гайсинського району Вінницької області, де в її сім'ї з 1968 року був жилий будинок, співвласниками якого на теперішній час є позивачка та Особа 3, виявила, що відповідач, який проживає по сусідству, самовільно захопив частину її земельної ділянки, переорав межу та встановив паркан за 0,8 м від стіни її господарської будівлі.

Оскільки зазначене унеможливлює належний догляд за будівлями та спричиняє протікання стічних вод до погребу позивачки, просила суд установити межу між земельними ділянками згідно з першим варіантом судової будівельно-технічної експертизи N 271 від 06.05.2005.

Рішенням Гайсинського районного суду від 11.10.2006, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27.11.2006, позовні вимоги Особи 1 задоволено.

Установлено межі користування суміжними земельними ділянками Особою 1 та Особою 3 за Адресою 1 згідно з першим варіантом висновку N 271 судової будівельно-технічної експертизи від 06.05.2006, відповідно до якого на відстані 12 м від початку суміжних земельних ділянок з боку вулиці Адреса 1, перенесено межу на 0,35 м від нині існуючої в бік земельної ділянки Особи 2 на довжину 18 м, далі від цієї прямої перенесено межу в бік земельної ділянки Особи 1 та Особи 3 на відстань 0,7 м, на довжину 36 м, решту межі довжиною 74,22 м залишено нині існуючою.

У касаційній скарзі Особа 2 просить скасувати рішення Гайсинського районного суду від 11.10.2006 та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 27.11.2006, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права.

Колегія суддів уважає, що касаційна скарга Особи 2 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Відповідно до положень ст. 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвічує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі, одержання документа, що посвічує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Згідно зі ст. 158 ЗК виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори в межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 N 7, згідно зі ст. 158 ЗК суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.

Проте в ході розгляду справи суд не перевірив, чи надавалися сторонам (і в якому розмірі) в користування чи у власність земельні ділянки та чи встановлювались межі землекористування в натурі.

Суд також не визначився щодо предмета даного спору, не з'ясував, які вимоги заявляє позивачка — про усунення перешкоду користуванні земельною ділянкою чи про встановлення меж.

Незважаючи на те, що в позовній заяві вказувалось на порушення порядку й усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, суд своїм рішенням установив межі землекористування, не врахувавши, що згідно зі ст. 158 ЗК спір про встановлення меж не підвідомчий суду.

Апеляційний суд також на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За такого порушення норм матеріального і процесуального права судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 343, 344 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду ухвалила:

Касаційну скаргу Особи 2 частково задовольнити.

Рішення Гайсинського районного суду від 11.10.2006 та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 27.11.2006 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.